9 серпня – день народження Варвари Ханенко.
Їй випала особлива доля. З батьківської родини великих українських філантропів і меценатів Терещенків Варвара Ханенко разом з любов’ю до мистецтва всотала дух турботи про людей, перейняла як належний обов’язок віддавати, допомагати, підтримувати. Її особистою волею маєтки Ханенків у селах Райгородка та Оленівка на Київщині, Могильне на Кировоградщині перетворилися на центри просвітництва і поступу: постали ремісничі та художні майстерні, дитячі школи і училища, лікарні і сиротинці, запрацювала одна з перших в Україні сільських електростанцій.

Разом з чоловіком, видатним українським колекціонером та культурним діячем Богданом Ханенком, вона понад 40 років життя присвятила створенню найціннішої в Україні колекції світового мистецтва. Варвара особливо любила давні ікони, італійську майоліку і народне українське мистецтво. Вже у 20 столітті, по відкритті першого публічного музею в Києві, Ханенки мріяли про наступний – той, що постане в їхньому домі, з найціннішого, що вони зібрали. Здійснити цю мрію Варварі Ханенко довелося наодинці.

Вона – чи не єдина з власників цінних приватних зібрань Києва, кого немилосердна воля історії поставила перед таким складним вибором: зберегти себе та їхнє з Богданом спільне «дитя» – безцінну колекцію мистецтва – та виїхати разом з Терещенками з охопленої війною України – або ж, поставивши все на кін, лишитися і таки «здійснити» Музей Ханенків у Києві. Принести у дар чи у жертву, але виконати місію, яку заповів перед смертю її Богдан, яку поклала на неї ціла попередня епоха культурного підйому, і яку глибоко в душі вона давно дозріла виконати. Ідеалістка, палка шанувальниця ікони Варвара Ханенко обрала дар і жертву. Як згадував перший хранитель музею Сергій Гіляров, «Вона не хотіла лишати Київ і музей, який був для неї дорожчим за саме життя…».


Дорогоцінна пам’ять про Варвару Ханенко. Світлий, щасливий день для нас.