80 років тому, 4 січня 1938 року, за постановою «трійки» був розстріляний Микола Макаренко – визначний український археолог, пам’яткоохоронець, перший директор Музею Ханенків

26241413_2175362369144465_2142673461_n

Микола Макаренко (1877-1938) – нащадок козацького роду з Роменщини, який отримав вищу освіту та розпочав свою наукову кар’єру в Санкт-Петербурзі, повернувся в Україну 1919 року визнаним фахівцем в галузі археології та музейної справи, сподіваючись стати корисним своїй батьківщині у часи великих суспільних змін.

15 років – до арешту у 1934 році – Микола Омелянович присвятив вивченню та збереженню культурної спадщини України: співпрацював з Українською академією наук, входив до різних наукових комітетів і комісій, проводив археологічні дослідження, допомагав регіональним музеям, а також викладав у вищих навчальних закладах. Протягом 1921-1924 років очолював Музей Ханенків. Ініціював розшук значної частини колекції Ханенків: 90 ящиків з творами мистецтва, евакуйовані Б. І. Ханенком з Києва у 1915 році, «загубилися» у Москві. Виявилося, що предмети розподілили між різними установами і лише наполегливість «киян» на чолі з М. Макаренком дозволила повернути цю частину збірки в Україну.

Усі ці роки Микола Макаренко активно захищав від знищення пам’ятки архітектури і мистецтва; він різко критикував «культурну політику» радянських чиновників і врешті виступив проти знесення Михайлівського Золотоверхого собору. Непохитна фахова і громадянська позиція вченого не могла лишитися непоміченою.

У 1934 році М. О. Макаренка заарештували й звинуватили у приналежності до «контрреволюційної організації». На допиті йому довелося пояснювати свою позицію щодо Михайлівського Золотоверхого собору. Матеріали справи свідчать, що вченому пригадали все – дореволюційний «бекграунд», захоплення ідеєю національного відродження, спілкування з «контрреволюційними елементами» і «українськими націоналістами» (зокрема, Данилом Щербаківським), дружні зв’язки з Миколою Реріхом, відмову від посади «комісара» Державного Ермітажу, антирадянські висловлювання – як публічні, так і в приватному листуванні та ін.  Після трьох років заслання, виправно-трудових таборів у Томську і чергового арешту за сфабрикованою справою «трійкою» НКВС Миколу Макаренка було засуджено до страти і 4 січня 1938 року розстріляно.

Перегляд справи Миколи Макаренка було ініційовано ще наприкінці 1950-х років, але процес розтягнувся на десятиліття: остаточно реабілітували дослідника після двох судових постанов тільки у 1989 році.

У 2017 році Музей Ханенків вперше провів кілька заходів на пошану Миколи Макаренка: до 140-річчя від дня народження вченого відбулася наукова конференція з історії та музейної справи (цьогоріч очікуємо на видання збірника матеріалів), виставка «Микола Макаренко – перший директор», а також тематична лекція і кінопоказ: відвідувачі музею вперше мали змогу побачити фільм режисерки Ольги Самолевської «Памяти павших домов» (1988), що містить цілий розділ, присвячений Миколі Омеляновичу Макаренку. Ми щиро вдячні пані Ользі за люб’язний дозвіл розмістити копію фільму на музейному ютюб-каналі, переглянути фільм можна за лінком: https://www.youtube.com/watch?v=EP5JFb8XyN8

Місце поховання Миколи Макаренка невідоме. Однак біля Економічних воріт Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря (з вулиці Трьохсвятительської) розміщений скульптурний бюст вченого, де можна покласти свіжу квітку у пам’ять про самовідданого захисника культурної спадщини України.

Катерина Чуєва