100th anniversary Khanenko Museum
The Bohdan and Varvara Khanenko National Museum of Arts celebrates 100th anniversary!
The museum was founded by a family of Bohdan Khanenko (1849-1917) and Varvara Khanenko (1852-1922). The Khanenkos decided to present their unique art collection to the city of Kyiv.In 1919 a state-run museum was established. Since that time the collection has greatly grown and now it consists of more than 25 thousand artworks.Today the Khanenko Museum keeps the most significant Ukrainian collection of European and Asian art from 4th millennium BC to 20th century. It is a powerful research institution that offers innovative art projects and educational programs providing its diverse audiences with true aesthetic and intellectual enjoyment.

 

100 років Музею Ханенків
Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків святкує 100-річчя!

Основою колекції є приватне зібрання подружжя Ханенків – Богдана (1849-1917) та Варвари (1852-1922), які заповіли свої мистецькі скарби місту Києву. У 1919 році  музей отримав державний статус. Відтоді колекція значно зросла і тепер налічує понад 25 тисяч творів класичного мистецтва Європи та Азії від 4 тисячоліття до н. е. до 20 століття.

Сьогодні Музей Ханенків є найзначнішою  в Україні колекцією світового мистецтва і потужним дослідницьким центром. Ми пропонуємо широкому колу відвідувачів інноваційні мистецькі проекти, сучасні освітні програми, унікальні емоції та інтелектуальне дозвілля.

 

 

Алессандро Варотарі (Падованіно) Падуя, 1588 – Венеція, 1649 Alessandro Varotari (Padovanino) Padua, 1588 – Venice, 1649 Алегорія Шлюбу An Allegory of Marriage полотно, олія oil on canvas Іnv. 87 ЖК

Алессандро Варотарі (Падованіно)
Падуя, 1588 – Венеція, 1649
Alessandro Varotari (Padovanino)
Padua, 1588 – Venice, 1649
Алегорія Шлюбу
An Allegory of Marriage
полотно, олія
oil on canvas
Іnv. 87 ЖК

У 17 столітті у заможній та квітучій Венеції поряд із майстрами бароко
працювали художники, які продовжували традиції мистецтва Ренесансу. Ця
картина належить пензлю одного з них – Алессандро Варотарі (Падованіно)
– учня Тіціана, який і по смерті великого майстра виконував численні варіації
на теми його творів. Окремі образи «Алегорії» дійсно запозичені з відомих
полотен Тіціана, зокрема зображення Венери, до плеча якої притулився
маленький замислений Амур.
Богиня, що посвячує в таємниці кохання молоду дівчину, простягає до неї
скляну сферу з крилатою фігурою Купідона в середині. Служник позаду
юнки тримає таріль з фруктами – дарами богині плідних сил природи
Церери. На другому плані зображений бог вина та виноробства Бахус у
виноградному вінку. Обома руками він стримує угорі драконоподібну
потвору, що створює загрозу загальній гармонії, оскільки кожної миті може
зірватися донизу.
Розуміючи значення кожної фігури, легко прочитати прихований зміст
картини. У ній втілено популярну у часи Відродження античну сентенцію:
«Sine Baccho et Cerere friget Venus» («Без вина та ласощів кохання замерзає»).
Втім, зображення чудовиська, стримуваного Бахусом, є одночасно натяком
на те, що надмірне винопиття викликає появу демонів, ворожих до кохання.
Подібні алегоричні композиції, сповнені доброзичливих побажань але й не
позбавлені моралістичних натяків, зазвичай замовляли у подарунок молодим
напередодні весілля.

Однак, якщо навіть не враховувати складний іконографічний підтекст,
«Алегорія шлюбу» заворожує сучасного глядача таємничою красою дійства
та досконалістю виконання. Твір є квінтесенцією венеціанського живопису з
його чуттєвими градаціями кольору, теплим, золотавим освітленням і
величною красою русокосих жінок. У різних музеях світу сьогодні
зберігається декілька реплік (вільних варіацій) цієї композиції, найбільш
близька до нашої – у Старій Мюнхенській Пінакотеці.

Олена Живкова

 

 

 

 

 

Майстер Ханенківського Поклоніння працював у кінці 15 століття Нідерланди Master of the Khanenko Adoration active late 15th century The Netherlands Поклоніння волхвів диптих Adoration of the Magi diptych дерево, олія oil on wood Іnv. 6 ЖК

Майстер Ханенківського Поклоніння
працював у кінці 15 століття
Нідерланди
Master of the Khanenko Adoration
active late 15th century
The Netherlands
Поклоніння волхвів
диптих
Adoration of the Magi
diptych
дерево, олія
oil on wood
Іnv. 6 ЖК

Зображення волхвів, які прийшли поклонитися новонародженому немовляті
Христу (Євангеліє від Матфея 2:1-12), – один із улюблених сюжетів
нідерландського живопису 15 століття. Портативний диптих «Поклоніння
волхвів», хоча й належить пензлю анонімного художника, є одним з
найбільш знаних шедеврів колекції Богдана та Варвари Ханенків. Річ у тім,
що нідерландські майстри цього часу вкрай рідко підписували свої твори.
Однак, історики мистецтва при реконструкції спадщини анонімних
живописців зазвичай надавали їм умовні імена, пов’язані із найбільш
досконалими творами. Німецький мистецтвознавець Макс Фрідлендер (1867-
1958) був першим, хто відкрив самобутню спадщину нашого майстра. Він
вважав «Поклоніння волхвів» з колекції Ханенків кращим твором художника
й тому запропонував надати йому умовне ім’я «Майстер Ханенківського
Поклоніння волхвів».
Зазвичай подібні портативні твори призначалися для приватної благочесної
медитації. Їх зберігали у домових каплицях або брали у подорож. З цим
пов’язаний особливий інтимний настрій, що панує у сцені поклоніння
волхвів, і надзвичайно деталізоване зображення, адже замовник вдивлявся у
нього зблизька.
Художник з рівною увагою виписав і обличчя персонажів, і кожну окрему
деталь одягу, і дорогоцінні скриньки з дарунками. Він ретельно позначив
найменші зморшки навколо очей, ворсисте хутро, сяйво кожної перлини, кожне кільце золотих ланцюжків. Досконалість кожної найдрібнішої деталі є
для нідерландського майстра свідоцтвом величі Творця.
На відміну від своїх італійських сучасників північні художники не надавали
переваги саме людині й не вдавалися до її героїзації. Зображення
круглолицьої Діви Марії не орієнтовано на античні канони жіночої вроди.
Втім, ця північна Мадонна виглядає дуже зворушливо: даючи немовляті
ухопити себе за пальці лівої руки, правицею вона зігріває босу ніжку дитини.
Ліворуч від Марії, за аркою, відкривається вид вузенької середньовічної
вулички. У глибині можна розгледіти традиційні зображення вола та віслюка
біля ясел, а також крихітні постаті городян.
Нідерландський художник застосовує новаторський на ті часи художній
прийом, так зване лесування. Декілька шарів прозорих та напівпрозорих
фарб, накладених один поверх одного, утворюють насичені кольори, які наче
сяють зсередини. Ця нова техніка живопису настільки вразила сучасників,
що ширилися чутки, буцімто північні майстри домішують у фарби товчене
дорогоцінне каміння.

Олена Живкова

 

дрехслер

Йоганн Батист Дрехслер
Відень, 1756 – 1811
Johann Baptist Drechsler
Vienna, 1756 – 1811
Натюрморт із квітами у вазі на мармуровій стільниці. 1796
A Still Life of Flowers in an Urn on a Marble Ledge. 1796
полотно, олія
oil on canvas
Іnv. 335 ЖК

Букет квітів розташовано у класичній ніші на мармуровій підставці. Його
представлено так «академічно», ніби це скульптурне погруддя поета чи
філософа. Натюрморт Йоганна Дрехслера виглядає як живописна
енциклопедія флористики. Троянди, півонії, тюльпани, левкої, настурції,
матіоли, примули і навіть тендітні стеблини тонконога передані майже
фотографічно. Цю ботанічну точність мають пом’якшити метелики, що
кружляють довкола, втім і вони здаються експонатами ентомологічної
колекції.
На межі 18 – 19 століть Йоганн Батист Дрехслер був провідним майстром
квіткового натюрморту у Відні. Син художника з розпису порцеляни, він
також розпочав свою творчу кар’єру на Віденській фарфоровій мануфактурі і
працював там ціле десятиліття: з 1772 по 1782 рік. Саме цей досвід
сформував власний стиль Йоганна Дрехслера. Його щільний «порцеляновий»
живопис поєднував сплавлені, непомітні мазки з науковою точністю, майже
натуралістичністю, малюнку. Таку рафіновану, дещо холоднувату манеру
художник переніс і у свої станкові картини. Втім, цей стриманий
класицистичний живопис, протиставлений емоційній бароковій манері
попередньої доби, для тогочасного Відня був ознакою найвищої
майстерності.
Наприкінці 18 століття столиця Австрії буквально потопала у доглянутих
садах і парках. Окрім Ботанічного саду Віденського університету, це були
штучні ландшафти і оранжереї, що оточували палаци Бельведер і Шенбрунн,
а також палац князів фон Ліхтенштейн. Повсюдно працювали професійні
садоводи і ботаніки, які займалися селекцією і виводили нові сорти
екзотичних квітів. Тому наукова достовірність творів Дрехслера тішила око і задовольняла гордість знавців. Окрім того, його натюрморти нагадували
віденцям картини Яна ван Хейсума (Jan van Huysum, 1682 – 1749) –
голландського майстра квіткового натюрморту – які завжди можна було
побачити у славетному віденському Музеї історії мистецтв. Творчість цього
голландського художника безсумнівно вплинула на Йоганна Дрехслера.
Любов столичних мешканців до квіткового натюрморту була такою сильною,
що у 1787 році у Віденській академії образотворчих мистецтв було відкрито
окремий клас квіткового живопису. Йоганн Дрехслер став його першим
професором, а вже у 1807 році обійняв посаду ректора Академії.
«Натюрморт із квітами у вазі на мармуровій стільниці», красиво підписаний і
датований 1796 роком, є зразковим взірцем зрілої манери художника, якого
вважають засновником Віденської школи квіткової живопису.

Олена Живкова

 

Джироламо Маккьєтті Беневенто, 1535 – 1592 Girolamo Macchietti Benevento, 1535 – 1592 Мадонна з немовлям Христом та маленьким Іоанном Хрестителем The Madonna and Child with the Infant Saint John the Baptist дерево, олія оil on wood Іnv. 88 ЖК

Джироламо Маккьєтті
Беневенто, 1535 – 1592
Girolamo Macchietti
Benevento, 1535 – 1592
Мадонна з немовлям Христом та маленьким Іоанном Хрестителем
The Madonna and Child with the Infant Saint John the Baptist
дерево, олія
оil on wood
Іnv. 88 ЖК

У цій вівтарній картині, призначеній для благочесної медитації, Джироламо
Маккьєтті звертається до одного з найпоширеніших сюжетів ренесансного
живопису. Він зображує Мадонну з немовлям Христом, якому поклоняється
маленький Іоанн Хреститель. У Святому Письмі відомості про цю подію
відсутні. Втім, у богословському тексті 14 століття, де автор розмірковує над
земним життям Ісуса, описана історія про те, як Богоматір дорогою з Єгипту
зупинилась у своєї двоюрідної сестри Єлизавети, а її син Іоанн, трохи
старший за Христа, впізнав у немовляті майбутнього Спасителя.
Джироламо Франческо Маккьєтті був учнем та помічником Джорджіо
Вазарі – знаного художника і автора славетних «Життєписів найбільш
відомих італійських живописців, скульпторів та зодчих». Подібно до свого
вчителя Маккьєтті працював у тому вишуканому стилі, який сформувався
під впливом майстрів високого Ренесансу й згодом отримав назву маньєризм.
Художники–маньєристи в теорії сповідували «прекрасну манеру» Леонардо,
Рафаеля та Мікеланджело, а на практиці творили новий, складніший, тип
живописної гармонії. Їх зачаровувала вже не ясність і врівноваженість, а
граційно видовжені пропорції, звивисті лінії, сяючі мерехтливі кольори та
ефектне освітлення.
Джироламо Маккьєтті представляє Діву Марію, Христа та Іоанна на тлі
таємничо і грізно освітленої долини у передгір’ї. На перший погляд здається,
що Христос та Іоанн поводяться як звичайні малі, втім їхні жести одночасно
є символічними. Вони позначають благословення, а також шану у відповідь.

Розміщення фігур у просторі вже не вкладається у врівноважений
ренесансний трикутник, а утворює хитку неспокійну форму скісного хреста.
Погляди усіх персонажів теж наділені внутрішнім змістом і підпорядковані
авторському задуму: юна Мадонна задумливо й сумно дивиться у бік Іоанна,
той – на немовля Христа, який у свою чергу повертає погляд старшому
хлопчикові. Цей композиційний прийом змушує глядача роздивлятися фігури
«по колу» та знов і знов переживати зворушливу коротку мить дитинства
Ісуса та Іоанна у передчутті величі і трагізму їх майбутньої долі.

Олена Живкова

 

Луї Токке Париж, 1696 – 1772 Louis Tocqué Paris, 1696 – 1772 Портрет дами з віялом Portrait of a Lady with a Fan полотно, олія oil on сanvas Inv. 265 ЖК

Луї Токке
Париж, 1696 – 1772
Louis Tocqué
Paris, 1696 – 1772
Портрет дами з віялом
Portrait of a Lady with a Fan
полотно, олія
oil on сanvas
Inv. 265 ЖК

У 18 столітті аристократичні дами стали законодавицями мод і головними
дійовими особами політичних інтриг. Вважаючи своєю наймогутнішою
зброєю вигадливу любовну гру, світські левиці часто використовували
потаємну мову віяла.
Приховане послання, яке мовчки виголошує героїня цього портрету, можна
було б прочитати як наказ: «Роби те, що я звеліла». Розкривши лише одну
лопать віяла, вона, ймовірно, посилає ще й інший месседж, тобто призначає
побачення на першу годину. Кольори віяла – блакитний і рожевий – також є
промовистими і символізують любов та вірність.
Однак не лише грайливий мотив є тут яскравою ознакою «галантного»
мистецтва рококо. На початку та у середини 18 століття особливим було і
саме ставлення митця до моделі. Ніхто не очікував від художників рококо
ані достовірності, ані навіть портретної схожості. Потрібно було лише
лестити та причаровувати. Справжні почуття героїні портрету приховує
люб’язна напівусмішка. Її обличчя, рясно вкрите білилами і рум’янами,
виглядає майже порцеляновим, схожим на маску. Куди більшої уваги
художник приділяє зображенню розкішної піни шовкового та мереживного
вбрання.

Автор портрету Луї Токке – придворний живописець Людовика ХV –
працював переважно на замовлення вельможних осіб версальського двору.
Слава талановитого портретиста, що у Франції принесла Луї Токке звання
академіка, швидко рознеслася всією Європою. У 1756 році художник був
запрошений до Росії, де мав написати портрет цариці Єлизавети Петрівни.
Впродовж наступних двох років Токке мешкав у Санкт-Петербурзі й
виконував портрети російських вельможних осіб, переважно жінок.

Олена Живкова

Ян ван Стеффесверт Маастріхт, близько 1460 – близько 1531 Jan van Steffeswert Maastricht, circa 1460 – circa 1531 Свята Маргарита Saint Margaret дерево, різьблення, поліхромний розпис wood, carving, polychromy Inv. 66 СК

Ян ван Стеффесверт
Маастрихт, близько 1460 – близько 1531
Jan van Steffeswert
Maastricht, circa 1460 – circa 1531
Свята
Saint
дерево, поліхромний розпис
wood, polychromy
Інв. 66 СК

Автор цієї скульптури Ян ван Стеффесверт – найвідоміший різьбяр міста
Маастрихт – був одним з перших нідерландських майстрів пізнього
Середньовіччя, які першими почали ставити на творах власний підпис.
Ми не знаємо, кого саме з християнських святих зобразив скульптор у
вигляді цієї розкішно вбраної вельможної пані. Книга, яку вона тримає,
могла бути атрибутом водночас декількох святих дів. Втім, відомо, що Яна
ван Стеффесверта надихала не так проповідь християнських чеснот, як
прекрасні обличчя його сучасників і яскраві деталі повсякденного життя.
Скульптор явно наділив лик невідомої святої портретними рисами. Чи не
була ця красуня із чарівною посмішкою однією з жінок його родини?
Принаймні саме так сучасниці Стеффесверта укладали волосся, що довгими
хвилями спадає з-під чіпця на спину і на плече юної пані. Її граційна поза,
елегантна сукня та головний убір позначені вишуканим смаком. Насичені
кольори поліхромного розпису досить близько до натури відображають
тогочасний «макіяж»: яскраві вуста, густі рум’яна на щоках, набілене
обличчя та ретельно підведені брови.

Олена Живкова

Жан-Батіст Реньо Париж, 1754 – 1829 Jean-Baptiste Regnault Paris, 1754 – 1829 Василь Рєпнін у дитинстві. 1811 Vasiliy Repnin as a Child. 1811 полотно, олія oil on сanvas Inv. 178 ЖБ

Жан-Батіст Реньо
Париж, 1754 – 1829
Jean-Baptiste Regnault
Paris, 1754 – 1829
Василь Рєпнін у дитинстві. 1811
Vasiliy Repnin as a Child. 1811
полотно, олія
oil on сanvas
Inv. 178 ЖБ

Ім’я світловолосого хлопчика зі щирим та відкритим поглядом – Василько
Рєпнін. Він походив зі славетної аристократичної родини й був сином князя
Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського – легендарного героя
Аустерліца, а згодом генерала-губернатора Чернігівської і Полтавської
губерній. У 1811 році, перебуваючи в Парижі з дипломатичною місією,
князь замовив портрет сина Жану-Батісту Реньо – відомому портретисту
часів Наполеона Бонапарта.
П’ятирічного Василька художник зобразив згідно з канонами тогочасного
аристократичного портрету. Красномовні подробиці й деталі мали
підкреслити соціальний стан портретованих, а у портретах хлопчиків
позначити бажану кар’єру шляхетних нащадків. Так, іграшковий коник, що
його Василько тримає за вуздечку, пророкує йому військову службу.
Скульптурний лев, який лежить на парапеті сходів, є невід’ємним атрибутом
родової дворянської садиби та влучно замінює собою її повне зображення.
Вдалині височіє укрита снігом верхівка гори – ймовірно, саме так
французький художник позначив далеку північну батьківщину маленького
князя Рєпніна.

Живописна майстерність Жана-Батіста Реньо, якого сучасники недаремно
вважали суперником самого Жака-Луї Давіда, дарує глядачу справжню
насолоду. Загальний холоднуватий колорит портрета пожвавлюють яскраві
акценти: червоний жилет, черевички і густий дитячий рум’янець. Ясно-синій
погляд хлопчика наче концентрує в собі блакитні відтінки неба та снігової
вершини. Ця нова живописна гармонія здається такою ж свіжою, як і саме
дитя.
У майбутньому Василь Миколайович Рєпнін (1806-1880) дійсно став
військовим, а згодом – дипломатом. У 1829-1830 роках він був перекладачем
російського посольства у Берліні, з 1832 року – служив в азіатському
департаменті міністерства. Разом із своєю сестрою Варварою Василь Рєпнін
сприяв викупу Тараса Шевченка з кріпацтва й став одним з перших слухачів
гоголівських «Мертвих душ».

Олена Живкова

 

Йоганн Батист Дрехслер Відень, 1756 – 1811 Johann Baptist Drechsler Vienna, 1756 – 1811 Натюрморт із квітами у вазі на мармуровій стільниці. 1796 A Still Life of Flowers in an Urn on a Marble Ledge. 1796 полотно, олія oil on canvas Іnv. 335 ЖК

Альбрехт Дюрер
Нюрнберг, 1471 – 1528
Albrecht Dürer
Nuremberg, 1471 – 1528
Молода пара та Смерть (Прогулянка)
близько 1498
Young Couple Threatened by Deah (The Promenade)
circa 1498
гравюра
еngraving
Inv. 3469 ГР

Серед чудового пейзажу прогулюється пара закоханих. Їхнє ошатне модне
вбрання свідчить про високий соціальний стан.

Ідилічність сцени порушує алегорична фігура смерті у вигляді скелету з
пісочним годинником у руці.
Смерть цієї миті не загрожує персонажам, але нагадує, що час життя
обмежений і не можна присвячувати його тільки земним задоволенням. Тому
й ретельно зображені трав’янисті рослини на першому плані є натяком на
слова пророка Ісаї: «Всяке тіло трава, всяка ж слава як цвіт польовий…»
(40:6).

Олена Шостак

 

Цукорниця 1769 Sugar Bowl 1769 Королівська порцелянова мануфактура Севр, Франція Royal Porcelain Manufactory Sèvres, France м’яка порцеляна, розпис, золочення soft-paste porcelain, painting gilding Іnv. 181 ПК

Цукорниця
Sugar Bowl
1769
Королівська порцелянова мануфактура
Севр, Франція
Royal porcelain manufactory
Sèvres, France
м’яка порцеляна, розпис, золочення
soft-paste porcelain, painting gilding
Іnv. 181 ПК

Овальна цукорниця на піддоні з колекції Музею Ханенків входила до
великого обіднього чи десертного набору. Посудина була створена на
Севрській королівській мануфактурі за тогочасною порцеляновою модою.
Витончена переплетена ручка накривки, мініатюрний розпис у резервах із
зображенням птахів, золоті гірлянди, бірюзовий колір фону bleu céleste –
ознаки справжнього фарфорового тренду 60-х – 70-х років галантного
століття.
У 18 столітті подібні порцелянові дрібнички вважалися розкішшю, а обідні
сервізи навіть передавалися у спадок.
Вагомою складовою художнього зібрання Музею Ханенків є колекція
європейської порцеляни, яка налічує близько 1500 предметів. Вироби
провідних мануфактур Європи 18 – 19 століття представлені у постійній
експозиції та зберігаються у сховищах. Найраніші вироби Майсена,

різноманітні сервізи Севра, коштовна порцеляна Відня складають значну
частину колекції декоративного мистецтва Музею.

Людмила Кравченко

 

14–16 століття Тибет 14th–16th century Tibet Манчжушрі, бодгісаттва Мудрості Manjushri, bodhisattva of Wisdom бронза bronze Inv. 563 ДВ

14–16 століття
Тибет
14th–16th century
Tibet
Манчжушрі, бодгісаттва Мудрості
Manjushri, bodhisattva of Wisdom

бронза
bronze
Inv. 563 ДВ

Великий розділ колекції Музею Ханенків складають культові твори майстрів
Центральної та Південно-Східної Азії із країн Індокитаю, Непалу, Тибету,
Монголії, Бурятії, Калмикії. Усі ці країни об’єднує одна з найпоширеніших
релігій світу – буддизм. Заснована у кінці VI ст. до н. е. індійським
подвижником Сідгарттхою Ґаутамою, якого пізніше прозвали Буддою,
релігія поширилася всіма сторонами світу, а разом із нею – традиції
художнього лиття культових предметів. Серед них – вівтарні скульптури
буддійських персонажів.
Окрім постаті Будди, що з санскриту означає «Просвітлений», буддисти
шанують цілу низку інших пробуджених сутностей, серед яких важливу роль
займають бодгісаттви. Так називають духовних істот, спроможних досягти
«нірвани» – вищого просвітлення, які, однак, свідомо залишилися у світі
страждань – «сансарі» – для спасіння решти живих створінь. Одним із таких
персонажів є Манчжушрі – бодгісаттва Мудрості.
Незмінними атрибутами Манчжушрі є меч, що розтинає ілюзорне сприйняття
світу, або невігластво, а також книга, яка є символом істинного знання.
Оскільки Манчжушрі є втіленням вищої мудрості – «праджняпараміти», то й
книга-атрибут є одним із найважливіших священних текстів буддизму –
сутрою Праджняпараміти. Вона може бути зображена в руці бодгісаттви, або
ж на квітці лотоса, що виглядає з-за його плеча.
Зображення Манчжушрі, створене тибетськими майстрами 14 – 16 століть,
нагадує образи індійської середньовічної скульптури, які протягом тривалого
часу слугували взірцем для художників Тибету.
Для виробництва металевої скульптури традиційно використовували техніку
«втраченої форми». Із спеціальної воскової мастики робили зображення,
потім на воскову фігуру наносили декілька шарів рідкої та густої глини.
Після просушування форму нагрівали, виплавляючи з неї віск, а у
порожнину, що утворилася, заливали розплавлений метал, у більшості
випадків латунь – мідний сплав на основі цинку. Після затвердіння металу
форму розбивали, а скульптуру допрацьовували – полірували, шліфували,
наносили гравірування, прикрашали інкрустацією. Оскільки як воскова
форма, так і глиняна в ході процесу невідворотно втрачалися, кожна
скульптура була унікальною.

Юлія Філь

Кікугава Ейдзан 1787–1867 Японія Kikugawa Eizan 1787–1867 Japan Гейша Тацугава із серії Сучасний Новий рік Geisha Tatsugawa from the Modern New Year series кольорова ксилографія colour xylography Inv. 81 ГРВ

Кікугава Ейдзан
1787 – 1867
Японія

Kikugawa Eizan
1787 – 1867
Japan
Гейша Тацугава
із серії Сучасний Новий рік
Geisha Tatsugawa
from the Modern New Year series
кольорова ксилографія
colour xylography
Inv. 81 ГРВ

Одним із широко відомих явищ художньої культури Японії є ксилографія –
кольорова гравюра на дереві. Її становлення й подальший високий розквіт
були пов`язані з духовним життям міської верстви, яка від 17 століття із
дедалі більшою активністю утверджувала в культурі та мистецтві власні
смаки.
Починаючи з 80-х років 18 століття, ксилографія отримала статус
улюбленого виду мистецтва городян. Їхнім уявленням і смакам були
співзвучні запозичені художниками з повсякденного життя міста образи та
сюжети – сцени народних гулянь, привабливі красою міські краєвиди,
популярні актори театру кабукі, красуні-гейші.
Японія породила неповторний тип жінки, відомої як гейша, головним
призначенням якої було нести красу і насолоду. Жінки повсякчас
конкурували між собою у досягненні вищих щаблів у ієрархії куртизанок, у
вмінні показати себе, демонстрації вишуканих манер, володінні музичними
інструментами, танцями і співом.
Певну роль у цьому змаганні відігравали жінки зі збіднілих шляхетних
родин, які мусили продавати себе в публічні будинки заради допомоги
сім`ям. Власники публічних будинків зазвичай підписували контракти з
жінками на 10 років. Якщо чоловік бажав викупити у хазяїна кохану, за неї
доводилося виплачувати величезні кошти. Інколи любовні історії
закінчувалися самогубством закоханих, які не мали змоги з`єднати свої долі.
Поблажливе ставлення суспільства до мешканок кварталів розваг
підтримувалося не тільки з боку влади, але й відсутністю в Японії уявлень
про гріховність фізичного кохання.

Галина Біленко

Початок 20 століття Китай Early 20th century China Коник на капусті Grasshopper on Cabbage слонова кістка ivory Inv. 832 ДВ

Початок 20 століття
Китай
Early 20th century
China
Коник на капусті
Grasshopper on Cabbage
слонова кістка
ivory

Inv. 832 ДВ

Китайською мовою слова «цвіркун, капуста» звучать подібно до побажання:
«Нехай приходить сотня багатств». Тому зображення цвіркунів, коників і
подібних комах на пекінській капусті стало доброзичливим ребусом –
символом добробуту.
У старосвітському Китаї цю гру слів розуміли всі: і прості люди, й
аристократи. Серед найзнаменитіших коштовностей останньої
імператорської династії – подібна мініатюрна прикраса для столу, яку було
вирізьблено з нефриту. Іншими матеріалами для такого «натюрморту» могли
обрати слонову кістку чи якісне скло. Різьбярі довгі місяці працювали над
невеличкою скульптурою. На жаль, вони не підписували своїх робіт, тому
спроби з’ясувати авторство цих шедеврів поки що лишаються марними.
Нашого музейного «Коника на капусті» створено на початку 20 століття,
коли Китай зазнавав величезних змін у всіх сферах життя. Та, попри всі
перетворення, не зникла традиція добрих побажань, висловлених у такий
естетичний спосіб. Скульптура походить з колекції подружжя Жаспар.

Марта Логвин

Кінець 16–початок 17 століття Туреччина, Ізнік Late 16th – early 17th century Turkey, Iznik Кахля Tile кераміка, полива, розпис fritware, glaze, painting Inv.17 БВ

Кінець 16– початок 17 століття
Туреччина, Ізнік
Late 16th – early 17th century
Turkey, Iznik
Кахля

Tile
кераміка, полива, розпис
fritware, glaze, painting
Inv.17 БВ

У 1453 році османський султан Мегмед ІІ завоював Константинополь,
поклавши край існуванню Візантійської імперії. Місто почали
перелаштовувати на османсько-мусульманський лад, щоби наочно
затвердити поширення нової влади. Для здійснення задуму потребували
центр виготовлення кераміки поблизу. Найкраще підійшов Ізнік – місто з
великими покладами глини на березі однойменного озера у 90 км від
Стамбула.
Ізнік відомий посудом для споживання і сервірування їжі,
найрозповсюдженіші з яких є тарелі, глеки й кухлі. Окрему групу складають
кахлі, якими прикрашали внутрішні стіни релігійних та світських будівель.
Ізніцькі вироби впізнавані за білим черепком, чистими яскравими кольорами,
блискучою поливою. Османські майстри надихалися китайською
порцеляною епохи Мін. Ранні взірці ізніцьких виробів містять елементи
декорування, запозичені з китайської порцеляни: лотоси й закручені
хмаринки «чи», а також поєднання білого й синього кольорів. У 1530-х роках
формується власне османський стиль, якому притаманне розмаїття кольорів.
У 1520-х з’являється бірюзовий колір, у 1530-х – фіолетовий й оливковий, а у
1560-х до палітри додали смарагдовий зелений, чорний і насичений
червоний. На другу чверть 16 століття припадає доба найвищого розвитку
Ізніка. Майстри надавали перевагу натуралістичним мотивам і зображали
добре відомі їм квіти: тюльпани, гвоздики, проліски, троянди, гіацинти тощо.
А от поєднання рослинних та анімалістичних фігур є рідкісним. Ця
особливість підкреслює цінність кахлі з колекції Музею Ханенків. На ньому
зображено двох пав обабіч фонтану – образ, який символізує райський сад.
Кахлю датовано кінцем 16 – початком 17 століття, епохою розквіту
мистецтва ізніцьких кахлів.

Антоніна Макаревич

Реза Аббасі Іран, Ісфаган, 1565–1635 Reza Abbasi Iran, Isfahan, 1565–1635 Чашник Wine-Server папір, фарби, золото, чорнило opaque watercolor, gold, ink on paper Inv. 449 ГРВ

Реза Аббасі
Іран, Ісфаган, 1565–1635
Reza Abbasi
Iran, Isfahan, 1565–1635
Чашник
Wine-Server
папір, фарби, золото, чорнило
opaque watercolor, gold, ink on paper
Inv. 449 ГРВ

Згідно з написом на аркуші, автором композиції є Реза Аббасі (Різа-йї
Аббасі), найвидатніший іранський художник 17 століття, якого європейці
називали «перським Рембрандтом». Засновник нового стилю в живописі та
голова знаменитої ісфаганскої школи, Реза Аббасі відійшов від барвистості
класичної іранської мініатюри і звернувся до більш стриманої та незвичної за
відтінками палітри кольорів. За головний засіб виразності він обрав тонку й
чутливу – каліграфічну – лінію.
Ключовим жанром творчості майстра став портрет з елементами
психологізму.
Чашник (виночерпій, підчаший, перською – «сакі») – юнак, який
прислужував на банкетах, розливаючи гостям вино. Сулія у правиці хлопця
свідчить про його роль. Хлопець вбраний у малахітово-зелений халат,
оранжевий шовковий шарф-пояс розв’язано й недбало накинуто на плечі.
Чуттєве повновиде обличчя, примружені у млості очі, кучері, що спадають на
щоки, маленькі ніжні руки й граційна постава, плавні вигини якої ніби
повторює гнучке гілля рослин – усе відповідає образному канону
зманіженого юнака-сакі.
Вродливі чашники часто ставали об’єктами захоплення й любові, котрим
поети присвячували вірші: «Сакі, осяй нам кубки пожежею вина! / Музико,
грай, бо мрії справдилися сповна! / Я в чаші бачу одсвіт коханого обличчя! /
О ви, кому незнана моя любов хмільна!» (Гафіз (1315–1390). Диван.
Переклад В. Мисика)
Утім, перед нами, вірогідно, дещо більше, ніж зображення вродливого
хлопця, який на мить замріявся у квітучому саду. В символічній системі
ісламської містичної філософії та поезії відкрите знання dhahir мало своїм
корелятом приховане духовне знання – batin. Відтак образ прекрасного
виночерпія на вищому смисловому рівні уособлював «ідеального коханого» –
самого Бога, любові якого палко прагне душа людини. Вино, що ним чашник
наділяє спраглих – це божественна істина. А стан сп’яніння – запаморочення
від переживання граничного злиття з Всевишнім, в якому людина втрачає
власне «я».

Ганна Рудик

Янагава Наомаса працював у середині 18 століття Японія Yanagawa Naomasa active in the mid 18th century Japan Цуба із зображенням бога війни Каню Tsuba featuring Kanyu, God of War бронза, лиття, гравірування, інкрустація кольоровими мідними сплавами та сплавом сентоку, золочення bronze, casting, engraving, inlay with colour, copper alloys and sentoku, gilding

Янагава Наомаса
працював у середині 18 століття
Японія
Yanagawa Naomasa
active in the mid 18th century
Japan
Цуба із зображенням бога війни Каню
Tsuba featuring Kanyu, God of War
бронза, лиття, гравірування, інкрустація кольоровими мідними
сплавами та сплавом сентоку, золочення
bronze, casting, engraving, inlay with colour, copper alloys and sentoku,
gilding
Іnv. 208 ДВ

Неповторну частину японського прикладного мистецтва засвідчує
першокласна колекція цуба, що зберігається у Музеї Ханенків.
Цуба – металева гарда самурайського меча, яка слугувала для захисту руки
від леза. Її пласка поверхня квадратної, округлої або чотирипелюсткової
форми зазвичай була вкрита вишуканим декором, який делікатно
розташовувався навколо отворів для клинка, маленького ножика («кодзука»),
голки («когаї»).
Протягом довгої історії цуба, яка охоплює період між 12 та 19 століттями,
підвищувалися вимоги для їхньої художньої якості, удосконалювалася
майстерність «цубако» (майстрів цуба). Важко перерахувати всі напрацьовані
ними техніки. Найчастіше застосовували ажурне різьблення, інкрустацію
золотом, сріблом, кольоровими бронзами, насічки золотом, декорування
накладними фігурами, низьким та високим рельєфом, травлення та
гравірування тла, карбування за допомогою кольорових патин.
Крім багатства технічних засобів, цуба вирізняється надзвичайним
розмаїттям сюжетів. На маленькій, з першого погляду непридатній для
композицій площині «цубако» вміли показати пейзажі, батальні сцени,
розкрити окремі теми, запозичені з класичного живопису.
Від 18 століття у створенні цуба активну участь брали ювеліри («кінко»), які
збагатили цей вид мистецтва новими образотворчими засобами, ввели нові за
складом сплави бронзи із золотом («сякудо»), бронзи зі сріблом («сібуіті»),
запровадили полірування та багато інших прийомів. Саме до таких майстрів
належав Янагава Наомаса (1716-1751), автор цуба із зображенням бога війни
Каню. Наомасу вважають першим видатним майстром відомої школи, що
існувала у столиці сьогунів місті Едо.

Галина Біленко