Історія музею

Історія колекції бере відлік на початку 1870-х років, коли молодий юрист і палкий аматор мистецтва Богдан Ханенко узяв шлюб з Варварою Терещенко з родини відомих благодійників і меценатів.

Трохи пізніше Богдан Іванович напише у своїх мемуарах:
“Не только процветание общественного учреждения, но само его существование, как и жизнь всякого существа в нашем мире, немыслимы без любви, без той любви, которая связывает, дает силу и веру в работе и обеспечивает ее успех”.

Тож, ким були люди, які зробили нам усім безцінний мистецький подарунок?

Дізнатись більше…

Варвара та Богдан Ханенко

Історія колекції бере відлік на початку 1870-х років, коли познайомились та одружились Богдан Ханенко і Варвара Терещенки – двоє освічених киян, віком ледь за 20.

Трохи пізніше Богдан Іванович напише у своїх мемуарах:
“Не только процветание общественного учреждения, но само его существование, как и жизнь всякого существа в нашем мире, немыслимы без любви, без той любви, которая связывает, дает силу и веру в работе и обеспечивает ее успех”.

Тож, ким були люди, які зробили нам безцінний мистецький подарунок?

Дізнатись більше…

Історія будівлі

У 1880–х роках сучасна вулиця Терещенківська (тоді –  Олексіївська) була щойно спланована для забудови. Вона мала завершити утворення площі навпроти Університету Святого Володимира (нині – КНУ імені Тараса Шевченка). Ділянку під №15 купив крупний український промисловець та видатний меценат Никола Терещенко, який у 1887–1888 роках звів на ділянці невеликий двоповерховий будинок і передав його у власність своїй старшій дочці Варварі (Ханенко). Внутрішнє оздоблення інтер’єрів велося вже за нових господарів – подружжя Богдана та Варвари Ханенків.

Попри відсутність прямих документальних свідчень дослідники припускають, що  проект особняка міг належати петербурзькому архітектору Роберту-Фрідріху Мельцеру, який наприкінці 19 століття виконував численні замовлення російського імператорського двору.  

Виконаний у стилі „історизм” будинок зовні нагадує невелике венеціанське палаццо 18 століття. Особняк милує око красою своїх світлих стін, стриманістю архітектурних прикрас. Усі деталі фасаду – аркові віконні прорізи, колони з іонічними та коринфськими капітелями, широкий фриз з ліпними гірляндами та кронштейни, що  його підтримують – надають споруді візуальної ясності та гармонії.

Внутрішній простір головного другого поверху складає анфілада з шести залів. Саме цей поверх Ханенки призначили для розміщення свого художнього зібрання. Долішній поверх служив насамперед для «Контори Ханенка» та інших ділових приміщень. Невеликі кімнати третього поверху правили господарям будинку за приватні покої.

Інтер’єри особняка, їхнє архітектурно-художнє стильове вирішення формувалося упродовж 1889–1895 рр. Цей факт свідчить не тільки про тривалість самого процесу, але й про складне завдання, яке Богдан та Варвара Ханенки поставили перед архітекторами і художниками ( серед них, ймовірно: Р.- Ф. Мельцер, П.Бойцов, Л.Марконі, В.Катарбінський, М.Врубель).

В європейській традиції приватного колекціонування другої половини 19 століття існували певні тенденції  в експонуванні «універсальних» мистецьких та історичних зібрань, до яскравих прикладів яких, безперечно, належала і колекція Ханенків. Але для Києва Дім Ханенків – явище унікальне. В руслі модного на той час в Європі архітектурного стилю «історизм», інтер’єри будинку Ханенків тонко стилізовано з використанням ключових принципів та елементів архітектурних стилів різних епох минулого. Тут і стриманість середньовічної готичної зали, і неспокійна мінливість бароко, і затишок бюргерського голландського дому, й розкіш французького кабінету, і театральна ефектність стилю «макарт».  Нанесені золотом написи – філософічні рядки з «Божественної комедії» Данте – на стелі парадних сходів, досі нерозшифровані в своїй символіці лицарські герби на стелі «Золотого кабінету». Дім-загадка, дім, сповнений особливої, магічної атмосфери й любові до мистецтва.

Віртуозна стилізація віталень підсилювала сприйняття розміщених в них безцінних оригіналів світового мистецтва.  Найкращими документами цього унікального синтезу епох сьогодні є старі світлини, що зберегли для нас тогочасні образи будинку.  

Зведений наприкінці 1880-х років особняк Ханенків доволі швидко виявився замалим для багатої мистецької колекції. Уже 1891 року на замовлення господарів будинку київський архітектор Олександр Кривошеєв звів з лівого боку будинку двоповерхову прибудову, внаслідок чого простір «готичного» залу значно розширився, а на фасаді дому між вікнами другого поверху вперше з’явилося рельєфне зображення герба роду Ханенків.

Нівелювання (пониження рівня) вулиці Терещенківської, яке відбулося у 1914 року, призвело до появи додаткового – цокольного –  поверху. Це спричинило необхідність улаштувати пандус біля головного входу, який 1924 року було замінено високим ґанком зі сходами.

У червні 1919 року будинок разом із мистецькою колекцією Ханенків був націоналізований декретом Радянської влади, і в ньому був відкритий державний музей. 1923 року з фасаду музею було прибрано герб роду Ханенків, а імена господарів дому та засновників колекції світового мистецтва було виключено з назви музею, як зазначалося в документі, «з огляду на повну відсутність заслуг Ханенків перед пролетарською культурою».

Великих втрат будівля музею зазнала в роки нацистської окупації Києві у 1941-1943 роках. Частину оригінального облаштування знаменитих ханенківських віталень відтоді було втрачено назавжди.    

За період тривалої капітальної реставрації будинку  музею (1986-й998 роки) спільними зусиллями команди істориків, архітекторів та реставраторів вдалося відновити значну частину оригінального вигляду будівлі. Герб на фасаді було відновлено, здійснено виважену наукову реконструкцію частково втрачених унікальних інтер’єрів будинку. 1999 року назві музею було повернено імена його видатних фундаторів Богдана та Варвари Ханенків.