Пропустити навігацію

Історія Музею Ханенків

Історія Музею Ханенків сягає 1870-х років, коли Богдан Ханенко (1849-1917) узяв шлюб із Варварою Терещенко (1852-1922).  Молоде подружжя захопилося ідеєю власного художнього зібрання.  

Ханенки багато подорожували Європою, відвідували аукціони і приватні колекції. Керувалися порадами провідних знавців історії мистецтва. У результаті за 40 років пошуку Ханенки зібрали надзвичайно цінну колекцію мистецтва. 

Відкрити у Києві музей світового мистецтва - головна справа життя родини Ханенків. Про це свідчить заповіт Богдана Ханенка від 1917 року. У 1918 році Варвара Ханенко підписує «Дарчу заяву», якою передає колекцію, будинок і книгозбірню у власність Української Академії Наук. 

Утім, історія музею складається інакше. У червні 1919 року більшовицька влада Декретом Раднаркому УСРР націоналізує майно родини Ханенків. У домі Ханенків відкрито державний музей мистецтва. Першим упорядником музею стає мистецтвознавець та художник Георгій Лукомський (1884-1952). Разом із ним активну участь в створенні перших експозицій бере Варвара Ханенко. Завдяки підтримці української інтелігенції літня Варвара Ханенко добивається права і надалі мешкати при музеї. До кінця життя вона очолює Комітет музею. 

Утім 1924 року, за два роки після смерті Варвари Ханенко, імена Ханенків прибрано з назви музею «за відсутності у Ханенка революційних заслуг перед пролетарською культурою»….

читати далі..

1921 року Українська Академія Наук включає музей до свого відомства. Першим директором музею стає історик мистецтва та археолог Микола Макаренко (1877-1938). 


1923 року на роботу до музею приходить Сергій Гіляров (1887-1946) – мистецтвознавець, який упродовж наступного десятиліття розбудує наукову роботу музею: консультації провідних фахівців, аспірантура, наукові семінари, перші каталоги музейних збірок. В цей період з музеєм співпрацює яскрава плеяда досвідчених і молодих істориків та мистецтвознавців: Борис Реріх, Всеволод Зуммер, Микола Біляшівський, Марія Вязьмітіна, Поліна Кульженко.

У 1920-30-х роках колекція музею зазнає серйозних змін. До складу музейних фондів надходять цінні збірки з колекції Василя Щавінського, князів Рєпніних, фондів Музейного містечка. В той же час, музей вимушено передає до інших музеїв Києва цінні колекції з ханенківської спадщини: родинні портрети, археологічне зібрання, українське та російське мистецтво, європейську східну зброю. Декілька найцінніших експонатів вилучає «Держторг» для продажу за кордон. Низку унікальних творів колекції силоміць відібрано до фондів Державного Ермітажу в Ленінграді (Російська Федерація). 

Репресії проти української наукової інтелігенції  на початку 1930-х років стали початком періоду важкої «комунізації» в історії музею. Цей період ідеологізованого просвітництва та стагнації в наукових дослідженнях, фактично, тривав до середини 1980-х років. У цей період музей має назву «Київський музей західного та східного мистецтва». За значенням колекції він є третім музеєм світового мистецтва на території СРСР, потім СНД.

Роки Другої світової війни найцінніша частина музейних творів перебула в евакуації в м.Уфа (Башкоторстан). Ту частину, що залишилася в Києві, була пограбовано нацистами при відступі 1943 року. Сьогодні музей веде роботу з пошуку втраченої частини колекції.

З 1986 по 1998 роки музей було зачинено на капітальний ремонт.   


З приходом до музею нового менеджменту на чолі з директоркою Вірою Виноградовою  в історії музею розпочинається епоха відновлення історичної пам’яті та інтенсивного розвитку. 1998 року у відреставрованому будинку Ханенків відкрито оновлені експозиції мистецтва Європи 14-19 століть. 1999 року імена засновників повернено до офіційної назви музею «Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків». 2004 року в домі Ханенків відкрито постійну залу «сінайських» ікон 6-7 століть. У 2006 році в сусідньому будинку розпочала роботу перша в історії музею велика постійна експозиція мистецтва Азії.

       

Перші десятиліття 21 століття – час активізації наукових досліджень колекції та історії музею. Формується нова філософія та практика освітньої роботі та музейних сервісів. Проведено перше масштабне дослідження з вивчення відвідувачів. Величезну увагу музей приділяє родинам,  дітям та молоді. Розвивається інклюзивний напрямок: програми та послуги для людей з інвалідністю, програми для літніх людей, для малозабезпечених та безхатьків, батьків у декреті.  


Ганна Рудик

 
приховати