Чаша

Чаша з обох боків вкрита розписом, що робить її схожою на вишиту шовкову тканину. На її зовнішній та внутрішній поверхнях зображені пагони бамбуку, сосна, квіти сливи мей, суцвіття та каміння. Окремі листя бамбуку та пелюстки мейхуа виконані у техніці «рисове зерно» (rice grain).

Ця техніка дуже складна і потребує неабиякої майстерності від кераміста, точних рухів і багаторічного досвіду. Ймовірно, ще невипалений фарфоровий виріб прорізали, а потім вкривали шаром поливи і піддавали випалу. Полива затікала у отвори і формувала своєрідні «віконця» розміром у рисове зернятко, що просвічуються на світлі, як у випадку із музейною чашею.

Складність виконання та крихкість фарфору «рисове зерно» утворила в Китаї шанобливі найменування лінлон (кит. 玲珑, línglóng), тобто «тонкий, майстерний» та ґуйфу шеньґон (кит. 鬼斧神工, guǐ fǔ shén gōng), що означає «надприродна майстерність». Зустрічається також термін ґуйґон (кит. 鬼工, guǐgōng), що перекладають як «надлюдська, чарівна робота» та, навіть «робота диявола» (devil's work).

Фарфор лінлон почали виготовляти у Дзіндеджені за доби Мін (1368–1444), ймовірно, за часів правління імператора Ваньлі (кит. 萬曆, 1572–1620). Деякі науковці вважають, що прототипом слугувала перфорована близькосхідна кераміка. В Ірані на межі 17–18 століть з’явився свій варіант цієї техніки, відомий під назвою «gombroon».

Ольга Новікова