Коментар куратора

Чайник є рідкісним взірцем ранньої французької порцеляни. До нашого часу збереглося небагато подібних унікальних виробів. На те, що чайник належить до перших предметів посуду мануфактури у Сен-Клу, вказує його молочний за кольором черепок та скловидна полива. Саме ці особливості вирізняють предмети з «м’якого» французького фарфору. Винахідником такої порцеляни був руанець Луі Потера (Louis Poterat, 1641–1696), який у 1673 році виготовив найперші зразки. Це відбулося за чверть століття до того, як саксонський алхімік Йоганн Бьоттгер розкрив секрет твердого фарфору за китайським взірцем. Тому, вже триста років знавці сперечаються про те, кому саме з європейців належить першість. Однією із найважливіших складових китайського, а також німецького рецепту був каолін – біла глина. До складу французького фарфору, який називали «м’яке тісто» (фр. pâte-tendre), глина взагалі не входила. Основними його компонентами були кварцoвий пісок, квасці, селітра, сода, морська сіль та гіпс. Таким чином, м’який фарфор за складниками виявився ближчим до скла, ніж до кераміки. Руанський винахід вдосконалювали, зокрема, майстри з родини Шикано (Chicaneau). На мануфактурі у містечку Сен-Клу вони налагодили випуск посуду у стилі шинуазрі, тобто «на китайський манер». Саме таким є декор представленого на виставці чайника. Його тулуб та кришку прикрашають стилізовані альтанки, квіти сакури та фігурки «китайців». У 1720-х роках на мануфактурі Сен-Клу використовували унікальну ювелірну техніку декору, дуже коштовну та складну у виконанні. Малюнок утворюють наклеєні на поверхню шматочками золотої фольги, так звані пайони (фр. paillons). Зверху на них нанесено кольорові деталі з червоної, зеленої та синьої емалі