Назва:
Денце чаші з вершником (фрагмент)
Датування:
Кінець 12 століття
Місце створення:
Кашан, Іран
Матеріал та техніка:
Фаянс, полива; надглазурний розпис люстром
Розміри:
11 см х 9,5 см
Інвентарний номер:
708 БВ
Джерело надходженння:
З колекції Богдана та Варвари Ханенків. Подаровано Варварою Ханенко Українській Академії Наук у 1918 році, націоналізовано більшовиками у 1919 році.
Публікації:
1. Вязьмітіна, М. (ред.) Мистецтво країн ісляму, Каталог. Музей мистецтв ВУАН. Київ: ВУАН, 1930. 2. Рудик Г. Харизма Ірану. Перське мистецтво 12-19 століть з колекцій музеїв України. Київ: Фенікс, 2017.
Виставки:
"Мистецтво Середньовічної Персії" (Музей Ханенків, 2003 р.). "Харизма Ірану. Перське мистецтво 12-19 століть з колекцій музеїв України" (11. 2017- 02. 2018, Музей Ханенків). У постійній еспозиції зали мистецтва ісламу з 2006 року.
Розділ колекції:
Мистецтво Ірану
Коментар куратора
На денці чаші зображено вершника на коні в оточенні дерев та стрічки напису. Майстерний «каліграфічний» малюнок є близьким за стилем до іранської книжкової мініатюри. Перед нами – рідкісний ранній взірець епохи розквіту традиції люстрування кераміки в Ірані.
Люстр – керамічний барвник, що містить солі міді та срібла. Нанесений на поверхню виробу й випалений за особливих умов, люстр надає кераміці коштовного золотавого відблиску. Технологію люстрування було винайдено арабами у 8–9 століттях. Однак, свого апогею традиція зазнала в Ірані 12-14 століть. Історики пов’язують це із прагненням іранської еліти утвердити себе наступницею легендарних, увічнених на золотих тарелях та монетах, царів давніх епох. Водночас, і гончарі, і їхні багаті замовники не бажали порушити заборону використання золота в побуті, що вважалося надмірними розкошами. Рішенням став розпис люстром, який візуально імітував золото. Рецепт виготовлення й застосування барвника був огорнений найсуворішою секретністю: лише декілька династій гончарів у місті Кашан володіли його таємницею.
Ганна Рудик