Двоє дітей, які видувають мильні бульбашки

Традиційний для європейського мистецтва образ малюка, який видуває мильні бульбашки, голландський художник 17 століття інтерпретує у моралістичному дусі. Втім, головною дієвою особою тут є вже не ідеалізоване маля—путто, а звичайний хлопчик із заможної родини.

На перший погляд сцена здається звичайним епізодом повсякденного життя. Одне маля занурює соломину у мильний розчин, а інше, гарненьке і розкішно вдягнене, готується впіймати ефимерну бульбашку своїм оксамитовим беретом. Втім кожен знає, що це марно: мить – і вона все одно лусне. Очевидною тут є нова увага до дитини, властива мистецтву 17 століття в цілому. Завдяки їй художнику вдається так вправно передати і рухи малюків, і суто дитячій погляд старшого хлопчика, наївний і уважний водночас.

Однак на глибшому рівні змісту ця гравюра є своєрідним дидактичним посібником для молоді. Вона містить моральне застереження, що розкривають промовисті деталі, зокрема, предмети, які лежать на підвіконні: срібна таріль, прикрашене фігурами закоханих, що цілуються, а також рідкісні заморські мушлі, до яких були так охочі голландські колекціонери. Разом із мильною бульбашкою всі вони уособлюють скороминущість земного світу: багатства, любові, зовнішньої краси, витворів природи і мистецтва. Таким чином, зміст цілої сцени полягає в тому, що не слід марнувати життя у гонитві за примарними задоволеннями.