Коментар куратора

До складу музейного зібрання буддистських художніх пам’яток Гімалаїв та Центральної Азії входить і взірець такого типового для тибетської традиції типу зображень, як «мандала». Через складний і насичений зміст подібні тангка часом складні для розуміння європейського глядача.

Слово «мандала» походить з класичної давньоіндійської мови – санскриту. Воно означає «коло», «диск», «округлість», але може отримувати різний зміст залежно від контексту вживання. Зображення типу «мандала» передають уявлення про те, що вибраний будда, бодгісаттва або герука чи ідам – покровитель системи йоги – наповнює своєю присутністю все буття. Він подібний до світила, промені якого проникають всюди, хоч по мірі віддалення змінюють силу й інтенсивність.

В творах живопису це твердження передається за допомогою відтворення концентричної діаграми, поділеної на кольорові сектори. Кольори секторів символізують основні напрямки (північ – південь, схід – захід) і можуть варіюватися залежно від традиції. Діаграма заповнюється зображеннями вибраного персонажа та учасників його супроводу. В центральній частині персонаж постає п’ять разів – в самому центрі мандали і за основними напрямками – адже він присутній всюди. Втім, зображень може бути й більше, якщо беруться до уваги проміжні напрямки. За основними й проміжними напрямками зображуються і учасники почту.

Діаграма не є чимось абстрактним, вона пов’язана з давньоіндійськими уявленнями про світобудову, які успадкував буддизм. Згідно цим уявленням, крім нашого існує безліч світів, влаштованих за єдиним принципом. Це – дископодібні пласкі острови «на повітряній подушці», що дрейфують поверхнею безмежного космічного океану. В центрі кожного острова, наче вісь колеса, височіє гора Меру з палацом небожителів на верхівці. Живописна «мандала» інтерпретується як зображення світу-острова з горою і палацом на ній. Діаграма – це і є палац, приміщення якого займає вибраний персонаж і його супровід.

Тангка з діаграмами типу «мандала» використовуються для індивідуальних занять медитацією та для проведення обрядів. Через дуже малий масштаб зображення можна припустити, що тангка з колекції музею призначалася саме для обряду. Головним героєм твору є ідам Гуг’ясамаджа (індійською, санскритом «Зібрання таємного» або «Таємне зібрання») – вважається, що якось такий вигляд прийняв будда Ваджрадгара для проповіді вчення. Він представлений в інтимному контакті з дружиною і оточений представниками супроводу.

Використання мандала не обмежуються лише тангка. Вони можуть бути сюжетом монументальних розписів або використовуватися в будівництві для планування споруд, архітектурних комплексів та їхнього скульптурного декору. В останньому випадку мандала мислиться не лише як пласка діаграма, але й як багатоярусна піраміда чи конус.

Євген Осауленко