Пропустити навігацію
Дівчина скоює самогубство мечем на тлі мертвого тіла свого коханого.

Автор:

Лукас ван Лейден (Лейден, близько 1494 – 1533)

Назва:

Пірам і Тисба

Датування:

1514

Місце створення:

Нідерланди

Матеріал та техніка:

папір, гравюра різцем

Розміри:

163х120

Інвентарний номер:

2902 ГР

Джерело надходженння:

З колекції Василя Щавинського (1868 - 1924)

Виставки:

"Дар Василя Щавинського 24.01.2020 - 18.04.2020"

Розділ колекції:

Європейська гравюра

Коментар куратора

Сюжет про нещасних закоханих Пірама і Тисбу має давнє коріння. Втім, його першу відому літературну версію знаходимо у «Метаморфозах» Овідія.

Родичі розлучили молодих закоханих Пірама і Тисбу, проте вони знайшли спосіб спілкуватися через тріщину в стіні, що розділяла їхні будинки. Так вони домовилися втекти і зустрітися на цвинтарі, біля струмка, під старою шовковицею. Тисба прийшла першою, але на місці зустрічі побачила левицю у крові щойно вбитої здобичі.

Злякавшись, дівчина втекла, а левиця пошматувала загублене нею покривало. Трохи згодом Пірам знайшов на місці побачення тільки скривавлене покривало коханої та сліди лев’ячих лап. Вирішивши, що Тисба загинула, він заколов себе мечем. Його кров при цьому забризкала білі плоди шовковиці. Тисба, повернувшись, знайшла загиблого коханого і наклала на себе руки за допомогою того ж меча. Перед смертю вона благала богів, щоб на згадку про нещасних закоханих, плоди шовковиці назавжди лишилися такими червоними, якими вони стали від крові Пірама.

Саме «Метаморфози» були джерелом, з якого запозичували сюжети художники і літератори протягом багатьох наступних століть. Історія про Пірама і Тисбу була однією з тих, до якої зверталися найчастіше. Цікаво, що у Середні віки її тлумачили в моральному та релігійному сенсах.

В «Моралізованому Овідії» 1340 року та його пізніших переробках знаходили натхнення проповідники 15 століття. Для них кохання Пірама і Тисби – алегорія досконалої любові між Христом і душею. Мур, який розділяє закоханих в легенді – це первородний гріх, джерело, біля якого вони мають зустрітися, – таїнство хрещення, левиця – диявол. Самогубство Пірама – хресна жертва Христа, забризкана його кров’ю шовковиця – хрест. Тисба, яка вбиває себе тим самим мечем – душа, яка через співстраждання мукам Христа очищується і поєднується із ним. В іншому варіанті Тисба представляла Діву Марію, чиє серце було пронизане невидимим мечем страждання, коли Христос помер на хресті. В такому ж дусі інтерпретували цю легенду і нідерландські автори п’єс в 16 столітті.

Видається, однак, що Лукас ван Лейден у своєму творі більше акцентує на чуттєвій складовій історії. Можливо, йому імпонувала інтерпретація цього сюжету, як застереження проти небезпек пристрасті та руйнівної сили кохання.