Пропустити навігацію

Назва:

Шридеві, або Лгамо

Датування:

17-18 століття

Місце створення:

Внутрішня Монголія (Долоннор)

Матеріал та техніка:

бронза, позолота, поліхромний розпис

Розміри:

висота – 17,5 см

Інвентарний номер:

561 ДВ

Джерело надходженння:

невідоме

Розділ колекції:

Мистецтво Монголії, Тибету, Бурятії, Калмикії

Коментар куратора

Серед представників і представниць розряду грізних божеств – «захисників вчення» в тибетському буддизмі одною з найбільш відомих є Шрідеві (індійською, санскритом) або Лгамо чи Палден Лгамо (тибетською). Обидва варіанти імені можна перекласти як «Уславлена богиня».

Шануваня Шрідеві/Лгамо простежується з 10 століття, її зображення відомі в спадщині тибетського мистецтва 11 – 15 століть. Разом з тим про ранній період культу відомо вкрай мало. Доступні відомості походять переважно з 16 століття, коли Шрідеві/Лгами проголошується одною з головних захисниць школи гелуг, її вищих ієрархів, таких як Далай-лама та Панчен-лама, столиці Країни Снігів – Лгаси, та Тибету в цілому.

Згідно переказам, перш ніж стати богинею, Шрідеві/Лгамо була царицею – дружиною повелителя острову Шрі Ланка (стара назва – Сімхала). Вона намагалася навернути в буддизм чоловіка і сина-спадкоємця. Але – марно, бо вони належали до затятих ворогів Благородного Вчення. Тоді володарка здійснила жахливу обіцянку – в разі невдачі навернення чоловіка в буддизм вона присягалася припинити продовження його роду. Вбивши сина і зробивши з його шкіри сідло для свого мула, цариця перетворилася на грізну богиню і помандрувала на Північ. Ніхто і ніщо не могло її зупинити. В Тибеті Шрідеві/Лгамо запропонувала свою підтримку Сонгцен Гампо (604-649) – одному з найуславленіших монархів імперської держави Тибету, що існувала з 620 по 842 рік. Традиційно вважається, що саме Сонгцен Гампо запровадив буддизму на рідних землях.

Невелика за розмірами скульптурна група являє собою традиційне зображення Шрідеві/Лгамо. Вона їде на мулі, що скаче над кривавим морем (згадаємо тангка, присвячені Бекцзе та Циумарпо). Однією рукою вона підносить до уст чашу, іншою здіймає меч (в даному випадку зображення меча втрачене). Головну героїню оточують грізні супутниці – дакіні Сімгавактра ( індійською, санскритом: «З головою лева») та Макаравактра («З головою морської потвори «макара»»).

Євген Осауленко.