Назва:
Сукгаваді, райська обитель будди Амітабги
Датування:
18 століття
Місце створення:
Тибет, Амдо
Матеріал та техніка:
ґрунтоване полотно, клейові фарби, прописи золотом
Розміри:
64 х 46 cм
Інвентарний номер:
488ЖВ
Джерело надходженння:
з Музейного містечка, 1936, м. Київ
Розділ колекції:
Мистецтво Монголії, Тибету, Бурятії, Калмикії
Коментар куратора
Будду Амітабгу (індійською, санскритом «Нескінченне світло») ми згадували в зв’язку з розповіддю про скульптурне зображення будди нескінченного життя – Амітаюса. Шанування Амітабги, починаючи з перших століть нашої ери, поступово набуло величезної поширеності в Індії та за її межами.
Згідно традиції, буддистський чернець Дгармакара, що мешкав у світі, розташованому далеко на захід від нашого, працював над собою впродовж багатьох життів, і зрештою став буддою Амітабгою. Тоді він здійснив давню обітницю – перетворити свій світ на райську обитель, де кожен міг би втілитися і швидко здобути Просвітлення. Для цього слід увірувати в безмежне милосердя будди і здійснювати певні практики – зокрема, читання молитов і концентрацію на візуальних образах, змодельованих в свідомості.
Культ Амітабги і його райської обителі Сукгаваді («[Земля,]сповнена насолод») більше відомий за далекосхідними (зокрема, японськими) напрямками. Разом з тим він достатньо розповсюджений і в тибетському буддизмі.
Тангка з колекції музею містить зображення Сукгаваді, описи якого відомі з самих ранніх буддистських текстів, присвячених темі. В живописному творі райська обитель постає у вигляді палацу, побудованого довкола водойми. Поверхня водойми вкрита квітами лотоса величезного роміру. Палац грає роль трибуни, з якої Амітабга (традиційно зображується з тілом червоного кольору) дає повчання стосовно шляху до Просвітлення. Слухачами будди з одного боку є супроводжуючі його бодгісаттви, а з іншого – звичайні мешканці Сукгаваді. Вони сидять у величезних квітках лотосу, що займають поверхню водойми перед палацом. Сцена обведена помаранчевим колом. По краях кола бачимо інших мешканців Сукгаваді, які розважаються тим, що набули здібності літати.
Центральна сцена в зменшеному масштабі повторена в двох верхніх і двох нижніх кутках тангка. Це відображує успадковане буддизмом від індійської традиції уявлення про те, що Вища Сутність (як її уявляють в даній конфесії), святий чи великий Вчитель здатні перебувати в кількох місцях водночас, а отже – приділяти всьому і кожному належну увагу. Скільки би не було мешканців райської обителі, всі вони відчують батьківську турботу Амітабги і вислухають від нього потрібні повчання…
Євген Осауленко