Пропустити навігацію

Назва:

Сукгаваді, райська обитель будди Амітабги

Датування:

18 століття

Місце створення:

Тибет, Амдо

Матеріал та техніка:

ґрунтоване полотно, клейові фарби, прописи золотом

Розміри:

64 х 46 cм

Інвентарний номер:

488ЖВ

Джерело надходженння:

з Музейного містечка, 1936, м. Київ

Розділ колекції:

Мистецтво Монголії, Тибету, Бурятії, Калмикії

Коментар куратора

Будду Амітабгу (індійською, санскритом «Нескінченне світло») ми згадували в зв’язку з розповіддю про скульптурне зображення будди нескінченного життя – Амітаюса. Шанування Амітабги, починаючи з перших століть нашої ери, поступово набуло величезної поширеності в Індії та за її межами.

Згідно традиції, буддистський чернець Дгармакара, що мешкав у світі, розташованому далеко на захід від нашого, працював над собою впродовж багатьох життів, і зрештою став буддою Амітабгою. Тоді він здійснив давню обітницю – перетворити свій світ на райську обитель, де кожен міг би втілитися і швидко здобути Просвітлення. Для цього слід увірувати в безмежне милосердя будди і здійснювати певні практики – зокрема, читання молитов і концентрацію на візуальних образах, змодельованих в свідомості.

Культ Амітабги і його райської обителі Сукгаваді («[Земля,]сповнена насолод») більше відомий за далекосхідними (зокрема, японськими) напрямками. Разом з тим він достатньо розповсюджений і в тибетському буддизмі.

Тангка з колекції музею містить зображення Сукгаваді, описи якого відомі з самих ранніх буддистських текстів, присвячених темі. В живописному творі райська обитель постає у вигляді палацу, побудованого довкола водойми. Поверхня водойми вкрита квітами лотоса величезного роміру. Палац грає роль трибуни, з якої Амітабга (традиційно зображується з тілом червоного кольору) дає повчання стосовно шляху до Просвітлення. Слухачами будди з одного боку є супроводжуючі його бодгісаттви, а з іншого – звичайні мешканці Сукгаваді. Вони сидять у величезних квітках лотосу, що займають поверхню водойми перед палацом. Сцена обведена помаранчевим колом. По краях кола бачимо інших мешканців Сукгаваді, які розважаються тим, що набули здібності літати.

Центральна сцена в зменшеному масштабі повторена в двох верхніх і двох нижніх кутках тангка. Це відображує успадковане буддизмом від індійської традиції уявлення про те, що Вища Сутність (як її уявляють в даній конфесії), святий чи великий Вчитель здатні перебувати в кількох місцях водночас, а отже – приділяти всьому і кожному належну увагу. Скільки би не було мешканців райської обителі, всі вони відчують батьківську турботу Амітабги і вислухають від нього потрібні повчання…

Євген Осауленко