Пропустити навігацію

Автор:

Невідомий

Назва:

Святі Сергій та Вакх

Датування:

7 століття

Місце створення:

Візантія

Матеріал та техніка:

сосна-пінія, воскові фарби, сусальне зол

Розміри:

28.5х42 см

Інвентарний номер:

111 ЖК

Публікації:

О. Живкова. Путівник: Європейська колекція. Київ, 2016.

Розділ колекції:

Іконопис 6 – 19 ст.

Коментар куратора

Святі воїни – Сергій та Вакх, представлені на іконі як юні мученики. Медальйон із ликом Христа, розміщений у центрі, та хрести, що їх святі тримають перед собою, є символами мученицької смерті, прийнятої в ім’я Спасителя.

За переказами, Сергій та Вакх походили із сірійської провінції та займали високі посади при дворі римського імператора Максиміана (286 – 305 рр.). Сергій був премікарієм – начальником охорони гентілійського полку, що складався із союзників римлян (gentiles), а Вакх – секундарієм, другим по званню після Сергія. На придворні чини Сергія і Вакха вказують їхні постійні атрибути – маніакії (шийні прикраси із трьома коштовними каменями), а також строї. Тонкою золотою штриховкою художник передає золототкані далматики із малиновими клавами. Верхній одяг святих – сяючі світлом плащі-хламиди – лише на перший погляд здаються чисто білими. У Сергія плащ ледь рожевий, у Вакха – світло-блакитний. На плечах хламиди закріплені золотими застібками у вигляді трьох кульок. Під правицею Вакха, зображеного праворуч, краще помітна ще одна відзнака високої посади – широкий темно-пурпуровий тавліон.

Написи СЕРГІО(С) та ВАХОС у верхній частині ікони виконані чорнилом та мають пізнє походження, так само як і рама, закріплена за допомогою кованих цвяхів.

Житіє святих Сергія і Вакха, пам’ять яких відзначається Православною церквою 1-го і 7-го жовтня, відносить їхню мученицьку смерть до кінця 3 ст. Охоронці імператора публічно визнали себе християнами, відмовившись приносити жертви поганським богам. Дізнавшись про це, Максиміан прирік їх на публічну ганьбу, жорстокі катування та страту, оскільки віра в єдиного бога вважалася тоді найтяжчим державним злочином.

У порівнянні із Іоанном Предтечею та Богоматір’ю з немовлям, ця ікона відображає подальший етап розвитку іконописного канону. Ознакою нового християнського мистецтва Візантії стала відмова від античної життєподібності. Постаті святих трактовані більш площинно, без світлотіньових переходів, а їх лики – більш схематично. Умовність живописного вирішення підкреслює симетрична композиція та майже фронтальне розміщення фігур. У контурах голів і плечей, шийних прикрасах, в медальйоні з ликом Христа та німбах, обведених червоногарячою лінією, багаторазово повторюється символічна форма кола, що слугувала емблемою небес та вічного буття. В умовному, вишукано-графічному зображенні, іконописці шукали засобів для передачі не звичайної людської, а «іншої» сутності святих, які зазнали перевтілення через мученицьку смерть заради віри.

Завдяки використанню багатьох шарів напівпрозорих фарб лики Сергія і Вакха виглядають ніби осяяними зсередини. Зображення Сергія, яке збереглося краще, дозволяє також вповні відчути колористичну майстерність іконописця. Рельєфні мазки воскових фарб позначають його соковито-червоні вуста, зеленкуваті тіні під підборіддям та під очима й ніжно-рожевий юнацький рум’янець.

© О.Ж.