Пропустити навігацію

Назва:

Циумарпо (Ціумарпо), охоронець монастиря Сам’є, суддя неправедних померлих

Датування:

18 століття

Місце створення:

Тибет, Амдо

Матеріал та техніка:

ґрунтоване полотно, клейові фарби, прописи золотом

Розміри:

52 х 38 см

Інвентарний номер:

480 ЖВ

Джерело надходженння:

з Музейного містечка, 1936 рік, м.Київ

Публікації:

1. Bell, Cristopher Paul. Tsiu Marpo – The Career of a Tibetan Protector Deity. 2006. Florida State University Libraries.

Розділ колекції:

Мистецтво Монголії, Тибету, Бурятії, Калмикії

Коментар куратора

Дослідники висувають обґрунтовані гіпотези стосовно того, що «захисник вчення» Циумарпо/Ціумарпо («Червона серцевина», «Червона сутність») є буддистською версією одного з гірських божеств давньої тибетської релігії «бон». Шанування Циумарпо і пов’язані з ним практики у 16 столітті ввів вчитель Нгарі Панчен Пема Ванг’ял (1487-1542). Особливого значення шанування цього божества набуло в 17 столітті, коли воно стало вважатися головним захисником одного з найстарших тибетських монастирів – Сам’є. В монастирі було приміщення, нижній поверх якого відкривали лише раз на рік – вірили, що там ночами Циумарпо та його почт судять і катують духів померлих неправедних.

Згідно тибетській традиції в дуже віддаленому минулому майбутній «захисник вчення» був подвижником і жив у лісі. Випадково він став свідком того, як під час купання доньку місцевого володаря вкусив отруйний змій. Подвижник вилікував царівну, але підступні придворні сказали батькові, ніби подвижник спокусив дівчину. Ображена царівна, якій ніхто не вірив, скінчила життя самогубством. Подвижник загинув від рук вояків володаря-батька. Обидва дали обітниці перевтілитися в такий спосіб, аби мати змогу мститися кривдникам.

Обидва народилися мешканцями західного краю демонів, де все – червоне. Подвижник відродився як Циумарпо, при чому колишня царівна стала його матір’ю. Циумарпо був підкорений бодгісатвою Авалокітешварою, а навернений для захисту вчення славетним проповідником буддизму в Тибеті - Падмасамбгавою.

Як вказувалося, Циумарпо, як і Бекцзе, асоціюється з червоним кольором. Моторошний червонотілий вершник їде на багряному коні берегом осторова, що здіймається серед кривавого моря. На мотузку він тягне за собою переможеного «ворога вчення». Дещо незвичною рисою тангка з зібрання музею є те, що головний герой показаний в бойовому обладунку, а не в халаті й тюрбані, як це робиться частіше.

Серед святих над головним героєм - один з визначних проповідників буддизму в Тибеті – Атіша, ієрархи школи гелуг – П’ятий Далай-лама та Другий Панчен-лама (визначення тибетолога О.Д.Огнєвої).

Порівняно з тангка із постаттю Бекцзе ми бачимо зовсім інше художнє рішення. Глядач одразу ж сприймає чіткі силуети головного та супроводжуючих героїв на тлі вогняної хмари, блакитного неба та зелених гір.

Євген Осауленко