Пропустити навігацію
Церква, монастир, будівлі на вулиці Нюрнберга. У картуші позначки і назви зображених об'єктів.

Автор:

Йоганн Ульріх Краус (Аугсбург, 1655 — 1719) за твором Йоганна Андреаса Граффа (1637 — 1701)

Назва:

Вид Нюрнберга з церквою св. Клари

Датування:

1688

Місце створення:

Аугсбург, Німеччина

Матеріал та техніка:

Папір, офорт, різець

Розміри:

339х447

Інвентарний номер:

1048 ГР

Виставки:

“Зведено з каменю, збережено на папері” (Музей Ханенків, 23.06.2011 - 18.09.2011)

Розділ колекції:

Європейська гравюра

Коментар куратора

На першому плані ліворуч – церква св. Клари (А). Зведена в ХІІІ ст., вона спершу належала монастирю св. Магдалини, а після його занепаду увійшла до складу монастиря св. Клари, відомого своєю бібліотекою та скрипторієм. Всі його 60 черниць були молодшими дочками найбільш знаменитих родин Нюрнберга. З 1503 року абатисою монастиря була Карітас Піркхаймер, сестра відомого нюрнберзького філософа-гуманіста Віллібальда Піркхаймера. Карітас Піркхаймер уславилася як одна з найосвіченіших жінок міста; поети присвячували їй вірші, Альбрехт Дюрер – графічну серію «Життя Марії». Після Реформації, в 1524 році, магістрат Нюрнберга намагався закрити міські жіночі монастирі. Під час чергового візиту до міста сподвижника Лютера протестантського богослова Філіпа Меланхтона в 1525 році, між ним та Карітас Піркхаймер відбулася дискусія, в ході якої абатиса довела Меланхтону, що не всі монастирі ведуть паразитичний спосіб життя, деякі приносять користь місту. І монастирю св. Клари дозволено було залишитися, однак, заборонено приймати до обителі нових черниць. Із смертю останньої монахині, у 1594 році монастир припинив своє існування. А вже з 1591 року церква св. Клари стала парафіяльною протестантською церквою.

У глибині ліворуч - будівля митниці (С), зведена в 1498-1500 рр. архітектором Гансом Бехаймом. Спершу це було зерносховище, найбільше з-поміж 12 міських зернових складів – 85 м у довжину, 20 м у ширину, 29 м заввишки. Зерно підіймали на п’ятирівневе горище за допомогою блоків та лебідок. Численні вікна в даху забезпечували хорошу вентиляцію сховищ. З 1572 року будівлю використовували як митницю, там же були розміщені міські ваги.

Далі праворуч – церква св. Лоренца. Перші згадки про каплицю св. Лоренца належать до 1235 р. В кінці ХІІІ ст. зростаюче населення Нюрнберга та посилення по всій Німеччині культу

св. Лоренца потребували нової великої церкви. Новий храм свідомо будували більшим за стару церкву св. Зебальда. Під час Другої світової війни споруда була повністю зруйнована, однак церковні скарби вдалося зберегти у підвалах міста. Серед врятованих багатств – безцінні твори мистецтва: дарохранительниця роботи Адама Крафта, композиція «Благовіщення» вагою близько 800 кг, виконана з липи Фейтом Штоссом, вітражі XV ст., нині розміщені над хорами. Церкву було відновлено в первісному вигляді 1952 року.

Напроти церкви св. Лоренца помітний так званий Будинок Нассау (ХІІІ ст.) – найстаріший дворянський житловий будинок в Нюрнберзі, що зберігся до нашого часу. Це один з останніх зразків архітектури так званого типу «житлової башти», що прийшов до Німеччини в ХІІІ ст. з Італії, де багаті купці мусили обороняти своє житло від грабіжників та заздрісників. Назва будинку помилкова. Вона вказує на короля Адольфа фон Нассау, чий рід дійсно володів нерухомістю поблизу церкви св. Лоренца, однак власником саме Будинку Нассау ніколи не був. На єдиному в своєму роді фризі фасаду - низка гербів: великий та малий герби Нюрнберга, герби курфюрстів, папи римського, церкви св. Лоренца, Римської імперії та імператора. Будинок став широковідомим у 1431 році, коли імператор Сигізмунд залишив під заставу його власнику Ульріху Ортлібу одну зі своїх королівських корон.