Пропустити навігацію
Мініатюра з книги: у багатому домі чи палаці жінка хапає чоловіка за край одягу, він тікає. Ліворуч за дверима інший чоловік у короні спостерігає сцену.

Автор:

Іранський художник 17 століття, ісфаганська школа; невідомий каліграф

Назва:

Зулейха хапає Юсуфа за полу одягу. Аркуш з альбому (чи манускрипту) з газелями Сааді Ширазі

Датування:

17 століття

Місце створення:

Іран, Ісфаган (?)

Матеріал та техніка:

Папір, Гуаш, золото, чорнило

Розміри:

25 см х 14,5 см

Інвентарний номер:

439 ГРВ

Джерело надходженння:

Придбано музеєм у 1940-х роках з приватної колекції.

Публікації:

Ганна Рудик. Харизма Ірану. Перське мистецтво 12-19 століть з колекцій музеїв України. Каталог виставки. Київ, 2017

Виставки:

"Харизма Ірану. Перське мистецтво 12-19 століть з колекцій музеїв України" (11. 2017- 02. 2018, Музей Ханенків). Постійна експозиція зали мистецтва ісламу (2013-2014).

Розділ колекції:

Мистецтво Ірану

Коментар куратора

Один із 5 живописних аркушів 17 століття в збірці музею, які змальовують епізоди поеми «Юсуф та Зулейха» великого персо-таджицького поета Абудурахмана Джамі (1414–1492). Відійшовши від канонічних історій про пророка Юсуфа-Йосифа (Коран: сура 12, «Юсуф»; Біблія, книга «Буття»: 40–50), Джамі бере за основу історії апокрифи та фольклор. Його головний персонаж – не праведник Юсуф, а слабка й грішна жінка єгипетського вельможі Зулейха, яка переживає необорне кохання до юного красеня, зазнає тяжких душевних і фізичних втрат і, зрештою, досягає духовного очищення й омріяної винагороди.

Сцена ілюструє один з ключових епізодів поеми. У відчайдушній спробі добитися близькості, Зулейха запрошує Юсуфа (зображений з полум’яним «німбом пророка» навколо голови) до розкішного палацу, де освідчується в коханні. Зулейха вмовляє Юсуфа, шантажує його самогубством та намагається відверто спокусити. Проте, цнотливий і чесний Юсуф хоче втекти. Зулейха наздоганяє його біля самих дверей і хапає за край одягу, щоб утримати. Людина в золотій короні, яка спостерігає сцену з-за прочинених дверей зліва – ймовірно, чоловік Зулейхи, єгипетський вельможа. Він тримає біля вуст «палець подиву» – умовний жест, яким в класичній іранській мініатюрі позначали сильне здивування.

Окрім прямого значення, образ закоханої до нестями Зулейхи має символічний суфійський зміст. Вона – уособлення містика, шукача духовної істини, який втрачає власне «я» у безмежній любові до Бога.

Стиль і композиція живописного твору є наслідуванням відомої мініатюри 1640 року, яку приписують пензлю Муїна Мусаввіра (1617–1702), видатного майстра ісфаганської художньої школи, учня Рези Аббасі.

Цікаво, що мініатюри серії написано на аркушах поетичного манускрипту кінця 16 століття, що містили вірші Сааді Ширазі (1203/1210–1291), великого перського поета. Про це свідчать картуші з рядками, а також місця, де фарба малюнку осипалася. Над мініатюрою, зокрема вміщено 5 двовіршів 332 газелі Сааді: «Я сказав: із безодні твоєї любові виходжу./ Знову бачу, і берега моря не видно. / Наша з тобою угода не з тих, що міняють, / Наче сад, до якого ніколи не втрапить вітер осінній. / Чим я згрішив, що ти порвала усякі зі мною зв'язки? /Я – безвинний твій раб, несправедливо мене віддаляєш. / Волання Сааді не чує ніхто в цілім світі, / Не підтвердить, що з болю страшного він плаче. / Якщо навіть Платон мудро сховає розмову любовну,

/ Врешті вийде на яв усе те, що би він приховав» (Відчитання, ідентифікація та переклад Н. Вишневської). Чим керувався іранський художник, який частково замалював поетичні рядки мініатюрою, а почасти залишив їх для читача, поки є відкритим питанням.

Ганна Рудик